Чому гра є такою серйозною. Все про розвиток дитини, розвиваючі іграшки, мозок дитини

Коли ви наступного разу подумаєте, що ваша дитина "просто грається", вам варто буде подумати про це знов. Гра має величезну роль у розвитку вашої дитини. Дізнайтесь про те, чому гра є важливою - і навіть більш важливою, ніж читання, писання і рахування.

Багато батьків вважають, що гра – це просто можливість для дітей побавитись і провести час. Як часто ми кажемо: "Та він просто грається". Однак, нічого простого з цим не пов’язано. Ми б навіть дозволили собі заявити, що гра є важливою, і навіть, більш важливою для розвитку вашої дитини, ніж вчитись читати, писати чи рахувати!

Роль гри

Насправді, гра має величезне значення для розвитку її соціальних, емоційних, лінгвістичних та інтелектуальних можливостей, вона дозволяє вашій дитині розширювати свої знання про світ, пор такі складні речі, як розмір, форма, сила тяжіння, вага, пружність і гнучкість. І ми переконаємось в тому, що такий процес навчання вже розпочинається протягом перших місяців після народження. Гра також пов’язана із розвитком навичок дрібної моторики, а також істотних моторних навичок, укріплює мязи вашої дитини для того, щоб вона могла повзати, бігати та піднімати важкі предмети. Окрім того, що дозволяє досліджувати якості предметів, гра сприяє розвитку винахідливості, уяви, творчості та всіх видів навичок для вирішення різних проблем. Насправді, спострегігання за всіма складнощами у грі вашого малюк може викликати певні страхи у вас. Однак, гра є важливою для здорового ментального і фізичного розвитку і допомагає маленьким дітям прогресивно розуміти сенс їх світу. Але ви можете задати питання: як проста гра у пересуванні на підлозі двох маленьких елементів конструктора, які, на думку вашого малюка, є автомобілями, і яка супроводжується відповідними звуками, що нагадують гуркотіння машин, може сприяти розвитку дитини важливих довгострокових зв’язків? Напевно, вам ніколи не здавалось, що гра може виконувати таку важливу функцію. Тому давайте розглянемо і проаналізуємо, що саме пов’язане із цими простими, на перший погляд, видами діяльності, які так захоплюють дітей протягом перших років їх життя.

Коли починається гра?

Іноді важко встановити різницю між грою та дослідженням, наприклад, коли дитина кидає навчальні іграшки кожен раз, коли сидить у своєму стільчику! Вона грається, намагається роздратувати маму чи експериментує із силою тяжіння? Можливо, тут поєднуються всі три компоненти, однак, гра має велике значення для розвитку, що не треба недооцінювати аспекти гри у будь-якій діяльності. Насправді, відповідно до того, як кожен визначає гру для себе, на мою думку, вона розпочинається у віці трьох місяців, приблизно, коли дитина намагається доторкнутись до предметів, які прикріплені до її іграшки-мобілє, встановленої у ліжечка, чи намагаючись доторкнутись своїх власних пальчиків. Ці, на перший погляд, прості види діяльності призводять до прогресу в координації рук/очей і викликають нові зв’язки у мозку дитини між тим, що називається "візуальним кортексом" та "моторним кортексом". Зв’язки внутрі та між ділянками мозку є надзвичайно важливими для розвитку. Діти також стаються маленькими фізиками, які під час встановлюють, що нові предмети і навчальні іграшки відрізняються за вагою, розміром і формою, а теж тим фактом, які звуки вони створюються, коли вдаряються о тверду поверхню виділіть час для того, щоб спостерігати , як ретельно ваша дитина концентрується і постійно намагається приладнатись до ситуації, коли потрібно схопити кожен раз новий предмет, також зверніть увагу на задоволення на її обличчі, коли їй нарешті вдається вхопити щось дуже швидко. Її радість, пов’язані із кожним таким успіхом, викликає викид ендорфіну в її мозку, що і призводить до появи відчуття спокою та досягнення.

Вдаємо гру Психологи часто встановлюють різницю між двома видами гри: функціональною грою та удаваною грою. Функціональна гра означає використання предметів з тими цілями, для яких вони призначені, перш за все, наприклад, доторкнутись предметів, закріплених до іграшки-мобілє, гратись м’ячиками, будувати вежі та мости. Однак, удавати, що ти граєшся, набагато цікавіше. В цьому випадку дитина не тільки створює цілу історію навколо її моста чи вежі, а починаючи з віку , приблизно, 18 місяців починає використовувати предмети не для тих цілей, для яких вони призначаються зазвичай. Наприклад, вона може взяти банан і удавати, що це телефон, і навіть продовжувати мати розмову через такий телефон-банан! Побутові предмети можуть стати навчальними іграшками. Або вона може використовувати один із своїх, удаючи, що це песик, а інший пальчик – котик, і вони розмовляють один з одним! Що дозволяє дитині заміщувати один предмет іншим чи навіть мати вигадані розмови, коли в неї в руках нічого немає? Психологи вважають, що це представляє собою величезний прогрес у когнітивних можливостях дітей, можливість мати символічне міркування. Розгляньте приклад із бананом і телефоном. По-перше, помітивши аналогічні ознаки за критерієм форми, дитина повинна або відключити, або включити у мозку всю додаткову інформацію, яка їй відома про справжні банани (вони перебувають у купі, їх можна їсти, вони не створюють звуки), і тимчасово застосувати по відношенню до банана, який тримає у році, всю інформацію,яка їй відома про телефони (вони дзвонять, їх можна використовувати для розмови із іншими, яких зараз нема вдома), таким чином, гра в удавання може продовжуватись. Істотним аспектом у можливості дитини є можливість створювати нове, однак, тимчасове уявлення в своєму мозку, яке вона може відокремити від іі існуючих уявлень про справжній світ. З такого моменту вона може жити в своєму власному створеному "уявленому" світі: і сааме в такому світі банан - це телефон. Під час епізоду грив и не спострегієте за тим, як дитина їсть банан, ви бачите, що банан має функцію телефону! Однак, не зважаючи на те, що дитина удає цю Ггру, вона не видалає із памяті реальні властивості предметів (ті, що на її думку є властивостями справжніх бананів), тому що після завершення гри вона може почистити банан і він буде готовий до споживання because! Деякі психологи вважають, що цей уявлений світ удаваної гри є важливим передвісником для розуміння більш старшими дітьми вигаданих гіпотетичних стверджень, таких, як "якщо б у собак були крила, вони б могли літати". Складана динамічна мнтальна діяльність повинна відбутись у мозку дитини, щоб утримувати, на перший погляд, просту уявлену гру.

Незважаючи на той факт, що уявлена гра починається протягом другого року життя вона може продовжуватись до 5 року і навіть після нього. Її важливість полягає у ментальній діяльності мозку, потрібній для створення такої гри: дитина повинна уявляти у своєму мозку різні прототипи та предмети і пам’ятати ті ролі, які вона визначила для них. Це важливе тренування для роботи памяті. Вона може, наприклад, взяти дві однакові ляльки і вирішити, що одна відіграє роль мами, а інша – новонародженої дитини, а перлинка – це шматочок шоколадки, а деревяний елемент конструктора – це автобус. Як тільки ці ролі будуть встановлені, дитині потрібно підримувати їх протягом всього епізоду гри. Це не просте завдання для малюка, оскільки, з об’єктивної точки зору, уявлені предмети часто не нагадують ті предмети, які вони повинні символічно представляти.

Від 2 або 2.5 років і після цього діти часто супроводжують свою гру будь-якою розповіддю, яка може бути вигаданою в їх уяві, або відтвореною відповідно до події, яку дітям було важно зрозуміти, або події, яка була надзвичайно навантаженою, з емоційної точки зору. Для того, щоб зробити це, їм потрібно дотримуватись послідовності подій у своїй розповіді. Тому, коли ви спостерігаєте за такою, на перший погляд, простою грою, уважно прислухайтесь до чарівної розповіді вашої дитини, яку вона іноді може розповідати пошепки, і пам’ятайте про те, що ця гра висуває серйозні вимоги до її пам’яті, її можливості створювати винаходи і до її мовлення.

а чи було вам відомо, що діти часто використовують дві різні форми мовлення під час гри? Одне цікаве ослідження, проведене в США, було направлене на спостерігання за групою дітей у ситаціяї вигаданої гри і зідйнення запису їх зразків мовлення. Досілдження виявило, що діти використовують два різних зразки мовлення для встановлення одного й того самого значення, залежно від того, чи відігравали вони певні ролі під час гри, чи коментували таку гру. Таким чином, одна форма майбутнього часу, коли дитина говорила голосом свого вигаданого персонажу гри була: "Я збираюсь піти до парку зараз", а коли вони вже не грались у вигадану гру, а коментували певну подію, то використовували іншу форму майбутнього часу для дії із аналогічним значенням ("Збираюсь взяти іншу ляльку, татко вже вдома"). Звернувши увагу на постійній характер аткого явища, дослідники дійшли висновку, що діти використовували різні форми мовлення, щоб тічко вказати на періоди, коли вони грають удавану гру, і коли вони припиняють гратись – для визначення різних персонажів або подій, незвадажючи на той факт, що мова йде про одне й те саме значення дії. Це важливі відповіді на питання, як діти лінгвістично вказують на факт відбуття удаваної гри, коли обмеження звичайної реальності можуть порушуватись для потрапляння до власно-створеного світу гри. Тому, коли відбувається удавана гра, люди можуть літати, пташки – розмовляти, олівець можна зробити стравою і зїсти, а воду, яка не існує, можна вилити із чашки і пвроільно випити через лінійку, що тимчасово відіграє роль соломинки. Уявіть собі, як мозок вашої дитини повинен справитись із цими новими тимчасовими ментальними уявленнями, не порушуючи стабільні уявлення, які стосуються реального світу.

Можливості уявленої гри практично не обмежені. Ніколи не думайте, щот гра вашої дитини є несерйозною. Вона вистпає в якості драматурга, створюючи сюжет і структури розповіді, вигадуючи ріхні ролі, і таким чином розвиає свою уяву та роумоі здібності багатьма способами.

Гра у емоційному розвитку дитини

Роль гри в емоційному розвитку дитини не можна переоцінити. Діти часто вирішують складну ситуацію, наприклад, народження брата або сестри, відпрацьовуючи її у безпечних умовах гри в своєму власному маленькому вигаданому світі. Насправді дитячі терапевти часто використовують гру щоб допомогти дітям, які зазнали певних травм. Як мамо або батько ви можете дізнатись більше про страхи вашої дитини і ті питання, що її непокоять, якщо уважно спостерігатиме за її грою, а не ставлячи конкретні запитання. Тому, замість того, щоб питати "ти розстроєний?", що означає для дитини висловити словами те, що вона відчуває – і це просто не можливо для неї на цьому етапі її розвитку – ви можете встановити її глибші почуття, уважно спостерігаючи на деталями її гри. Прояви гніву та ревнощів часто можуть бути зменшені, якщо ці почуття програються із ляльками. Тому це гарна ідея – купити ляльку-пупсика для вашої дитини, якщо ви очікуєте на другу дитину. Не сваріть дитину, якщо побачите, що вона кричить на ляльку або б’є її. Це насправді здорова ознака того,що вона намагається зрозуміти і контролювати свої нові почуття, направляючи те, що її непокоїть, у свій вигаданий світ і подалі від справжньої дитини із реального світу. Діти також використовують гру для відпрацьовування соціальних стереотипів. Вони граються із ляльками, встановлюючи для них ролі зі світу соціальних стосунків: наприклад, роль вчителя, водія, мами, дитини і поліцейського, наприклад, в різні складні способи, для того, щоб зрозуміти, які такі ролі відрізняються і поступово зрозуміти своє місце у своєму соціальному світі, що постійно зростає. тому наступного разу, коли побачите, що ваша дитина граується в те, що ви вважали "пустою, легкою грою", намагайтесь спостерігати за нею з іншої точки зору, і подумайте про всі розумові зв’язки, які формуються в її мозку, що так швидко розвивається!